01.01.2010
Скачати в інших форматах:

Шотландське віровизнання 1560 року

Розділ 1Про Бога


Ми визнаємо і признаємо одного єдиного Бога, до Якого єдиного ми повинні пристати, Якому єдиному ми повинні служити, Якому єдиному ми повинні поклонятися і в Якого єдиного ми повинні вірити:  (Повтор. 6:4; 1 Кор. 8:6; Повтор. 4:35; Іс. 44:5-6.) Який є вічний, безкінечний, неосяжний, незбагненний, всесильний, невидимий; (1
Tим. 1:17; 1 Цар. 8:27; 2 Хрон. 6:18; Пс. 138:7-8; Бут. 17:1; 1 Tим. 6:15-16; Вих. 3:14-15.) одноістотний і все ж таки відмінний у трьох особах: Отець, Син, і Святий Дух; (Mат. 28:19; 1 Ів. 5:7.) Яким все, як ми визнаємо і віримо, видиме і невидиме було створено на небі і на землі, Яким все підтримується в своєму бутті, керується і спрямовується Його незбагненним Провидінням до такої міри, до якої тільки може Його вічна мудрість, доброта і справедливість призначати все заради вияву Його власної слави. (Бут. 1:1; Євр. 11:3; Дії 17:28; Прип. 16:4.)    

 

Розділ 2 – Про створення людини


Ми визнаємо і признаємо, що Цей наш Бог створив людину (а саме, нашого праотця Адама) за Своїм образом і подобою, якій Він дав розум, панування, справедливість, вільну волю і ясне розуміння самого себе; так що ціла природа людини не мала ніякої недовершеності: (Бут. 1:26-28; Кол. 3:10; Еф. 4:24.) від честі і досконалості якої чоловік і жінка обоє відпали; жінка бувши зведеною змієм, і чоловік підкорившись голосу жінки, обоє вчинивши змову супроти Верховної Величі Бога, Який ясними словами раніше попередив про смерть, якщо вони наважаться з’їсти з забороненого дерева.
(Бут. 3:6; 2:17.)

 

Розділ 3 – Про первородний гріх


Яким переступом, що його звичайно називають первородним гріхом, був цілком зіпсований образ Божий в людині; так що вона, та його нащадки за природою стали ворогами Богу, рабами сатані та служителями гріху; (Пс. 50:5; Рим. 5:10; 7:5; 2
Tим. 2:26; Єф. 2:1-3) так що вічна смерть стала мати і буде мати силу і владу над всіма тими, хто не народився згори в минулому, в сучасному і не народиться згори в майбутньому; яке відродження здійснюється силою Святого Духу, Який діє в серцях вибраних Божих, виробляючи в них дійсну віру в обітницю Божу, відкриту нам в Його Слові; якою вірою ми приймаємо Христа Ісуса з благодаттю і дарами, обіцяними в Ньому. (Рим. 5:14, 21; 6:23; Ів. 3:5; Рим. 5:1; Флп. 1:29.)

 

Розділ 4 – Про об’явлення обітниці


В це ми постійно віримо: що Бог після цього страшного і жахливого відпадіння людини від послуху Йому почав шукати Адама, кликати його (Бут. 3:9), докоряти йому його гріх, винуватити його в ньому, і в кінці дав йому найбільш радісну обітницю: а саме, що Насіння жінки розчавить голову змія (Бут. 3:15), тобто, Він знищить справи диявола. Яка обітниця, що була повторена і час від часу ставала все ясніша, так що містила в собі радість, напевно приймалася всіма вірними від Адама до Ноя, від Ноя до Авраама, від Авраама до Давида і так далі до втілення Христа Ісуса: всі (ми маємо на увазі вірних отців) під законом бачили з радістю дні Христа Ісуса і тішилися. (Бут. 12:3; 15:5-6; 2 Сам. 7:14;
Iс. 7:14; 9:6; Ог. 2:6; Ів. 8:56)

 

Розділ 5 – Безперервніть, приріст і збереження Церкви


Ми напевно віримо, що Бог зберігав, навчав, прирощував, шанував, прикрашав та зі смерті покликав до життя Свою Церкву всі віки від Адама до пришестя Христа Ісуса у плоті
. (Єзек. 6:6-14.) Він покликав Авраама з дому батька його; Він його навчав;  Він примножував його насіння (Бут. 12:1; 13:1); Він чудесно зберігав їх, та ще більше чудесно визволив з рабства і тиранії фараона (Вих. 1 і так далі); їм Він дав Свої закони, постанови і устави (Іс. Нав. 1:3; 23:4); їх Він поселив у Краю Ханаанському (1 Сам. 10:1; 16:13); їм Він після суддів та Саула дав Давида царем, якому Він дав обіцянку, що з утроби його Він поставить насіння його і зміцнить на віки його царство (2 Сам. 7:12). Цьому ж народу час від часу Він посилав пророків, щоб вони навернули їх на праведний шлях перед їх Богом (2 Цар. 17:13-19), з якого вони часто відходили через ідолопоклонство. І все ж таки, вони через свою уперту зневагу праведності опинилися в руках їх ворогів (2 Цар. 24:3-4), про що раніше їх попереджав Моїсей (Повтор. 28:36, 48), так що їх святе місто було знищене, храм спалений вогнем (2 Цар. 25), і вся земля була спустошена на сімдесят років (Дан. 9:2); але по милості Своїй Він повернув їх знову до Єрусалиму, так що місто і храм були відбудовані і вони, незважаючи на спокуси та нападки сатани, перебували там до самого пришестя Месії згідно з обітницею. ( Єр. 30; Єзд 1 і так далі; Ог. 1:14; 2:7-9; Захар. 3:8)  

 

Розділ 6 – Про втілення Христа Ісуса


Як настало ж виповнення часу, Бог послав Свого Сина (Гал. 4:4) – Свою вічну Премудрість, суть Своєї слави, в цей світ – Який прийняв на Себе людську природу і родився від жони, а саме від діви, дією Святого Духа. (Лук. 1:31; Мат. 1:18; 2:1; Рим.1:3; Ів. 1:45; Мат. 1:23) Саме так народилось Насіння Давида, Ангел великої ради Божої; обіцяний Месія, Якого ми визнаємо і признаємо Еммануїлом; істинним Богом і істинною людиною, дві досконалі природи Якого поєднані і сполучені в одній особі. (1
Tим. 2:5) Цим нашим віровизнанням ми засуджуємо згубні єресі Арія, Маркіона, Євтихія, Несторія та інших, які мають бути засуджені, і які або заперечують Його вічну Божественність чи істинність Його людської природи, або змішують чи розділяють їх.

 

Розділ 7 – Чому Посередник мусив бути саме істинним Богом і істинною людиною

Ми признаємо і визнаємо, що це найбільше чудесне сполучення між Божеством і людством в Христі Ісусі вийшло з вічної і незмінної постанови Бога, з якої ж виходить і від якої залежить наше спасіння. (Єф. 1:3-6)

 

Розділ 8 – Вибрання


Отож, Цей самий Вічний Бог і Отець, Який виключно за благодаттю вибрав нас у Христі Ісусі Своєму Сині перше заложення світу (Єф. 1:4;
Maт. 25:34.), Його дав нам за Голову Церкви (Єф. 1:22-23), за нашого Брата (Євр. 2:7-8, 11-12; Пс. 21:22), за нашого Пастиря і Архипастиря душ наших. (Євр. 13:20; 1 Пет. 2:24; 5:4) Але тому що ворожнеча між праведністю Бога і нашими гріхами була такою, що жодна плоть сам по собі не могла і не може досягнути Бога (Пс. 129:3; 142:2), Син Божий мусив зійти до нас і приняти на Себе таке тіло, як і наше тіло, плоть від нашої плоті, і кість від костей наших і таким чином стати досконалим Посередником між Богом та людьми (1 Тим. 2:5); владу даючи дітьми Божими стати, тим, що вірять у Нього (Ів. 1:12), як і Він Сам свідчить: «Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого!» (Ів. 20:17) Завдяки чому найбільш святе братерство, що його ми загубили у Адамі, було для нас знову відновлено. (Рим. 5:17-19) Ось чому ми не боїмося називати Бога нашим Отцем (Рим. 8:15; Gal. 4:5-6) – не стільки тому, що Він створив нас (в чому ми маємо спільність і з засудженими), (Дії 17:26) але тому, що Він дав нам Сина Свого єдинородженого за нашого Брата  (Євр. 2:11-12), і дав нам благодать признати і прийняти Його за свого єдиного Посередника, як і було раніше сказано. Ось чому Месія і Викупитель мусив бути істинним Богом і істинною Людиною – тому що Він мав понести покарання за наші гріхи і з’явитися перед судом Отця замість нас для того, щоб постраждати за наші гріхи і непослух (1 Пет. 3:18; Iс. 53:8), смертю подолавши того, хто мав владу смерті.  Але тому що істинний Бог не міг зазнати смерті (Дії 2:24) і жодна людина не могла перемогти її, Він поєднав обох в одній Особі, щоб немочі однієї могли постраждати і підкоритися смерті (на яку ми заслуговуємо), а безкінечна і нездоланна сила другої (а саме Божества) одержала перемогу і придбала для нас життя, свободу та вічну перемогу. (Ів. 1:2.; Дії 20:20; 1 Tим. 3:16; Ів. 3:16) Саме це ми визнаємо і в саме це ми непохитно віримо.

 

Розділ 9 – Христові страждання, смерть, похорон і так далі.


Ми визнаємо, що наш Господь Ісус Христос добровільно приніс Себе у жертву за нас Своєму Отцю (Євр. 10:1-12); що Він постраждав за грішників; що Він був ранений і мучений за наші гріхи; (Іс. 53:5; Євр. 12:3) що Він, будучи чистим та невинним Агнцем Божим  (Ів. 1:29), був засуджений земним суддею (
Mат. 27:11, 26; Maрк 15; Лук. 23), щоби ми могли бути відкуплені перед судом нашого Бога  (Гал. 3:13); що Він постраждав не тільки від жорстокої смерті на хресті (що була проклята присудом Божим  (Повтор. 21:23), але і що Він страждав деякий час від гніву Свого Отця  (Maт. 26:38-39), на який заслуговують грішники. І все ж, ми визнаємо, що Він залишився єдиним і улюбленим і благословенним Сином Свого Отця, навіть під час Своїх мук і страждань, які Він переніс тілом і душею, щоби сповна заплатити за гріхи народу. (2 Кор. 5:21) Після чого, як ми визнаємо і стверджуємо, не залишається жодної жертви за гріх;  (Євр. 9:12; 10:14) і якщо хтось наважиться приносити такі жертви, то ми, не вагаючись, назвемо їх богохульством супроти смерті Христа, супроти вічного очищення і відкуплення, які Він придбав для нас.

 

 Розділ 10 – Воскресіння


Ми напевно віримо, що пута смерті не могла утримати Начальника життя в рабстві (Дії 2:24); і що наш розіп’ятий, померлий і похований Господь Ісус Христос, Який сходив у пекло, воскрес для нашого оправдання  (Дії 3:26; Рим. 6:5, 9; 4:25) і знищення того, хто мав владу смерті, а також приніс життя нам, що перебували в неволі смерті і в її рабстві. (Євр. 2:14-15) Ми знаємо, що ЙОГО воскресіння було засвідчено самими Його ворогами (Мат. 28:4); воскресінням мертвих, чиї гроби повідкривались, і вони, воскресши, ввійшли в місто Єрусалим і багатьом з'явились. (
Maт. 27:52-53) Воно також було засвідчено ангелами, (Maт. 28:5-6), органами чуття і розумом Його апостолів, а також іншими людьми, які розмовляли з Ним, їли та пили з Ним після Його воскресіння. (Ів. 20:27; 21:7, 12-13; Лук. 24:41-43)

 

 

Розділ 11 – Вознесіння


Ми зовсім не сумніваємось, що те тіло, що було народжене дівою, що було розіп’яте, померло, було поховано і воскресло, вознеслось на небеса для завершення всього (
Maрk 16:9; Maт. 28:6; Лук. 24:51; Дії 1:9); де, заради нас і нашої втіхи, Він отримав всяку влада на небі й на землі (Maт. 28:18), де Він сидить праворуч Отця в Своєму Царстві, Заступник і єдиний наш Посередник (1 Ів. 2:1; 1 Tим. 2:5); Який єдиний отримає серед братів славу, честь і поклоніння, коли всі Його вороги будуть покладені за підніжку Його ногам (Пс. 109:1; Maт. 22:44; Maрк 12:36; Лук. 20:42-43), а також ми нaпевно віримо, що буде останній суд, для якого, як ми напевно віримо, видимим образом повернеться той Самий  наш Господь Ісус, Якого бачили при вознесінні на небеса (Дії 1:8). А також ми твердо віримо, що часи відпочинку і відновлення всього настануть ( Дії 3:19), так що ті, хто від початку зазнали насильства, страждань і всякого зла заради праведності, успадкують благословенне безсмертя, обіцяне від початку. (Maт. 25:34; 2 Сол. 1:4-8)
І навпаки, непокірливі, неслухняні, жорстокі гнобителі, опоганені люди, ідоляни та всі інші невірні будуть вкинуті в безодню зовнішньої темряви, де їхній червяк не вмирає, і не гасне огонь (Об’яв. 21:27;
Iс. 66:24; Maт. 25:41; Mарk 9:44, 46, 48; Maт. 22:13). Пам’ять про який день і про той суд, що має відбутися в цей день, є для нас не тільки вуздечкою, якою можна стримувати наші плотські похоті, але і неоціненною втіхою, так що ні залякування князів світу цього, ні страх перед смертю в цьому тимчасовому житті, та перед небезпекою, не змусять нас відректися і покинути ту благословенну спільноту, членами якої ми є і яку ми маємо з нашим Головою і єдиним Посередником Христом Ісусом (2 Пет. 3:11; 2 Кор. 5:9-11; Лук. 21:27-28; Ів. 14:1 і так далі), Якого ми визнаємо і признаємо обіцяним Месією, єдиним Головою Його Церкви, нашим справедливим Законодавцем, нашим єдиним Первосвященником, Заступником і Посередником (Iс. 7:14; Єф. 1:22; Кол. 1:18; Євр. 9:11, 15; 10:21; 1 Ів. 2:1; 1 Tим. 2:5). І якщо будь яка людина, або ангел намагатиметься вдаватися до ціє честі і служіння, ми це повністю засуджуємо і з відразою будемо вважати богохульством по відношенню до нашого Суверенного і Верховного Владики Христа Ісуса.

 

Розділ 12 – Віра в Святий Дух


Ці віра і впевненість походять не від плоті і крові, а саме, не від наших природних здібностей, що перебувають в нас, але є надхненням Святого Духу: (
Maт. 16:17; Ів. 14:26; 15:26; 16:13), Якого ми визнаємо Богом, рівним з Отцем і з Сином (Дії 5:3-4); Який освячує нас і веде нас до всякої правди Своєю дією; без Якого ми навічно залишились би ворогами Богу, і не знали Його Сина, Христа Ісуса. Бо за своєю природою ми є настільки мертві, настільки сліпі і зіпсуті, що ми не можемо відчувати, коли нас колють, не можемо бачити світла, коли воно сяє і не можемо підкорятись волі Божій, коли вона об’явлена, якщо Дух Господа Ісуса не оживить мертве, не розвіє темряву з нашого розуму і не нахилить наші вперті серця до послуху Його благословенній волі (Кол. 2:13; Єф. 2:1; Ів. 9:39; Об’яв. 3:17; Maт. 17:17; Maрk 9:19; Лук. 9:41; Ів. 6:63; Miх. 7:8; 1 Цар. 8:57-58). Отож, як ми визнаємо, що Бог Отець створив нас, коли нас не було (Пс. 99:3); як Його Син, наш Господь Ісус, викупив нас, коли ми були ворогами Йому (Рим. 5:10); так само ми визнаємо, що Святий Дух освячує і відроджує нас, не беручи до уваги жодної нашої заслуги, яку ми б мали чи то до, чи то після нашого відродження (Ів. 3:5; Tиту 3:5; Рим. 5:8). Говорячи те саме простіше: як ми зіпсували самих себе і самі відпали від тієї честі і слави, які ми мали при нашому сотворінні і викупленні, так само ми поводимось і з нашим відродженням і освяченням; бо самі по собі ми не можемо навіть подумати про щось добре, але Той, що розпочав в нас добре діло, єдиний і продовжить його в нас (Фил. 1:6; 2 Кор. 3:5) на хвалу слави Його незаслуженої благодаті. (Єф. 1:6.)

 

Розділ 13 – Причина добрих діл


Так що причиною добрих діл, як ми визнаємо, є не наша свободна воля, а Дух Господа Ісуса, Який живучи в наших серцях правдивою вірою, породжує такі добрі діла, що Бог призначив нам виконати. Тому ми напевне стверджуємо, що є богохульством казати, буцімто Христос Ісус перебуває в серцях тих, що не мають в собі духа освячення
(Єф. 2:10; Фил. 2:13; Ів. 15:5; Рим. 8:9). Тому ми не боїмося стверджувати, що вбивці, ті, що утискають і жорстокі переслідувачі, блудники, перелюбники, опоганені особи, ідоляни, п’яниці, крадії та всі ті, що чинять нечистоту, не мають ні правдивої віри, ні духа освячення, що походять від Господа Ісуса, і не матимуть так довго, як довго вони перебуватимуть в своїй нечистоті.   
Бо як тільки Дух Господа Ісуса Христа (Який вибрані чада Божі отримують через правдиву віру) починає володіти серцем будь якої людини, Він тут же починає відроджувати та обновляти цю людину, так що ця людина починає ненавидіти те, що вона раніше любила і любити те, що вона раніше ненавиділа. Від цих пір починається постійна битва між плоттю та духом в чадах Божих; бо коли плоть і душевна людина (згідно зі своєю зіпсутістю) починають жадати того, що приємне і дає їй насолоду, ненавидіти і намагатися розбагатіти, а також повсякчас бути готовою ображати величність Бога (Рим. 7:15-25; Гал. 5:17), Дух Божий, Який свідчить нашому духу, що ми є чада Божі (Рим. 8:16), спонукає нас протидіяти нечистим насолодам і зідхати в присутності Божій, бажаючи визволення з неволі тління; (Рим. 7:24; 8:22) і, на сам кінець, перемагати гріх, щоб він не панував в нашому смертельному тілі.
(Рим. 6:12)
Цієї боротьби не знають плотські люди, що не мають Духа Божого, але вони покірно йдуть за гріхом і роблять неправду ненажерливо та не каючись, навіть коли диявол і їх похоті уражають їх. Але чада Божі (як було раніше сказано) борються супроти гріха, плачуть і сумують, коли виявляють себе спокушеними гріхом; і коли навіть вони падають, вони піднімаються знову, щиро і дієво каючись (2 Tим. 2:26). І все це вони роблять не своєю власною силою, але силою Господа Ісуса, без Якого вони нічого не можуть чинити. (Ів. 15:5)

 

Розділ 14 – Діла, які вважаються добрими перед Богом


Ми визнаємо і признаємо, що Бог дав людині Свій святий закон, в якому не тільки заборонені всі ті діла, що не до вподоби Йому і ображають Його Божественну величність, але також заповідані всі ті діла, що до вподоби Йому і за які Він обіцяв дати нагороду (Вих. 20:3, і так далі; Повтор. 5:6, і так далі; 4:8). Всі ці діла можна розділити на два види: ті, що робляться для того, щоби прославити Бога і ті, що робляться для блага наших ближніх; причому всі ці діла є заповідані явленою для їх впевненості волею Бога.
Мати єдиного Бога, служити і поклонятися Йому, закликати до Нього у всіх своїх труднощах, почитати Його святе Ім’я, нести Його Слово, вірити в це Слово, приймати участь в Його святих таїнствах є ділами першої скрижалі
(Лук. 10:27-28; Mих. 6:8). Шанувати батька, мати, владу і правителів, а також всіх начальників, любити їх, підтримувати їх, так, і слухатися їх наказів (не порушуючи заповіді Божої), спасати життя невинних, не допускати тиранії, захищати пригноблених, підтримувати свої тіла в чистоті і святості, жити тверезо і стримано, справедливо поступати зі всіма людьми, як в слові, так і на ділі, і, на сам кінець, подавляти пожадання всього того, що належить нашому ближньому (Єф. 6:1, 7; Єзек. 22:1, і так далі; 1 Кор. 6:19-20; 1 Сол. 4:3-7; Єр. 22:3 і так далі; Iс. 50:1 і так далі; 1 Сол. 4:6) є добрими ділами другої скрижалі, що найбільше до вподоби і прийнятні Богу, як ті діла, що заповідані Ним Самим.
Отож, все протилежне цьому є найбільш мерзенним гріхом, що завжди був не до вподоби Йому і гнівав Його, як то не прикликати Його Імені в потребі, не слухати Його Слова з послухом, зневага і презирство до нього, ідолослужіння, захист ідолів, зневажливе ставлення до імені Божого, богохульство, приниження та образа таїнств Ісуса Христа, непослух або спротив всім тим, кого Бог поставив за начальників (якщо вони не переступають межі їх повноважень) (Рим. 13:2), вбивати або задумувати вбивство, ненавидіти або проливати невинну кров, якщо ми були в змозі утриматися від цього (Єз. 22:13 і так далі) і, на сам кінець, будь яке порушення інших заповідей першої або другої скрижалі ми визнаємо за гріх (1 Ів. 3:4), за що запалюються гнів Божий та невдоволення на пихатий та невдячний цей світ. Отож, ми стверджуємо, що тільки ті діла є добрими, які виконані в вірі (Рим. 14:23; Євр. 11:6), по заповіді Бога (1 Сам. 15:22; 1 Кор. 10:31), Який у Своєму законі об’явив все те, що Йому є до вподоби. І діла злі, як ми стверджуємо, є не тільки ті, що явно виконуються супроти заповіді Бога (1 Ів. 3:4), але і ті також, що в царині релігії та богослужіння не мають ніякого іншого джерела, крім винаходу і задуму людського: що Бог від початку відкинув, чому ми навчені пророком Ісаїєю (
Iс. 29:13) та нашим Господом Христом Ісусом такими словами: «однак надаремне шанують Мене, бо навчають наук людських заповідей». (Mат. 15:9; Mарk 7:7)

 

Розділ 15  Досконалість закону і недосконалість людини


Ми визнаємо і признаємо, що закон Божий є найбільш праведний, найбільш справедливий, найбільш святий і найбільш досконалий:він заповідає те, що зроблене досконало може дати життя і привести людину до вічного блаженства (Лев. 18:5; Гал. 3:12; 1
Tим. 1:8; Рим. 7:12; Пс. 18:7-9; 18:11). Але наша природа настільки зіпсута, слаба та недосконала, що ми ніколи не могли виконати діла закону досконало (Повтор. 5:29; Рим. 10:3). Так, якщо ми заявляємо, що ми не маємо в собі гріха (навіть після того, як ми були відроджені), ми обманюємо самих себе і правда Божа не перебуває в нас (1 Цар. 8:46; 2 Хрон. 6:36; Припов. 20:9; Eккл. 7:22; 1 Ів. 1:8). Ось чому належало нам сповнитися Христом Ісусом з Його праведністю і досконалістю, Який є кінцем і виконанням закону, Яким ми визволяємося від рабства, щоб прокляття закону на впало на нас, хоча ми не виконуємо закону у всіх його заповідях (Рим. 10:4; Гал. 3:13; Повтор. 27:26). Бо Бог Отець, спостерігаючи за нами, що перебувають у тілі Його Сина Христа Ісуса, приймає наш недосконалий послух як досконалий (Фил. 2:15) і покриває наші діла, які опоганені багатьма плямами (Іс. 64:6), праведністю Свого Сина.
Ми не маємо на увазі, що ми настільки звільнені, що не повинні взагалі покорятися закону (як ми раніше повністю пояснили). Але, ми стверджуємо те, що жодна людина на землі (за винятком єдиного Христа Ісуса) ні в минулому, ні в сучасному, ні в майбутньому на ділі не проявила такого послуху закону, якого цей закон вимагає. Отож, коли ми все виконаємо, ми повинні поклонитися і щиро визнати, що ми є нікчемні раби (Лук. 17:10). Так що кожний, хто пишається своїми досягненнями в ділах, або покладає свою надію на надлишок добрих діл, пишається не існуючим та покладає свою надію на прокляте ідолослужіння.

 

Розділ 16 – Про Церкву


Як ми віримо в одного Бога Отця, Сина і Святого Духа, так само ми напевно віримо, що від початку була, зараз є і до кінця віків буде існувати Церква, а саме, спільнота багатьох людей, вибраних Богом, які вірно поклоняються Йому і розуміють Його правдивою вірою у Христа Ісуса (
Maт. 28:20; Єф. 1:4), Який є єдиний Голова цієї Церкви, яка є також тілом та невістою Христа Ісуса; яка Церква є Католицькою, а саме, всесвітньою, бо вона охоплює вибраних всіх віків, держав, народів та язиків, як юдеїв, так і неюдеїв; які мають спільність і єдність з Богом Отцем, і Його Сином Христом Ісусом, через освячення Його Святим Духом (Кол. 1:18; Єф. 5:23-24 і так далі; Об’яв. 7:9), ось чому це називається спільність не нечестивих людей, але святих, які, як співгорожани небесного Єрусалиму (Єф. 2:19), мають найбільші блаженства, а саме, одного Бога, одного Господа Ісуса, одну віру та одне хрещення, без якої Церкви (Єф. 4:5) не існує ні вічного життя, ні вічного блаженства. Ось чому ми з огидою відкидаємо богохульне твердження деяких, згідно з яким люди, що живуть справедливо і благородно, будуть спасенні незалежно від того, яку релігію вони сповідають. Бо як без Ісуса Христа не може бути ні вічного життя, ні спасіння (Ів. 3:36), так само ніхто не може мати це вічне життя і спасіння крім тих, яких Отець дав Своєму Сину Христу Ісусу, і які у свій час приходять до Нього (Ів. 5:24; 6:37; 6:39; 6:65; 17:6), приймають Його науку і вірують в Нього (ми маємо на увазі віруючих батьків та їх дітей), (Дії 2:39). Ця Церква є невидима, відома тільки Богу, Який єдиний знає тих, кого Він вибрав (2 Tим. 2:19; Ів. 13:18) і яка охоплює як тих (на що ми вже указували) вибраних, які вже відійшли з цього життя (звичайно звана Церквою Переможною), так і тих, які ще живуть тут і борються супроти гріха і сатани, а також тих вибраних, які будуть жити у майбутньому. (Єф. 1:10; Кол. 1:20; Євр. 12:4)

 

Розділ 17 – Безсмертя душ


Ті вибрані, що вже відійшли зі світу цього, перебувають у мирі і покої від своїх праць (Об’яв. 14:13) не у тому сенсі, що вони сплять і перебувають у забутті (як стверджують деякі фантасти), але у тому сенсі, що вони звільнені від усякого страху, усяких страждань, і від усякого випробовування, які терпимо ми та усі вибрані Божі в цьому житті (
Iс. 25:8; Об’яв. 7:14-17; 21:4) і тому носимо назву Церкви Войовничої: напроти, засуджені та невірні люди, що вмерли, терплять біль, муки та страждання, які неможливо висловити (Об’яв. 16:10-11; Iс. 66:24; Mарk. 9:44, 46, 48). Тому ні ті, ні інші не сплять, так що не відчувають ні радості, ні муки, про що ясно свідчить притча Ісуса Христа, записана у шістнадцятому розділі Євангелія від Луки (Лук. 16:23-26), Його слова, сказані розбійнику на Хресті (Лук. 23:43), а також ці слова душ, що кличуть під жертівником (Об’яв. 6:9-10): «Аж доки, Владико святий та правдивий, не будеш судити, і не мститимеш тим, хто живе на землі, за кров нашу?»

 

Розділ 18 – Про ознаки, якими правдива Церква відрізняється від фальшивої та про те, хто може судити вчення.

Оскільки сатана від самого початку намагається видавати своє смертоносне зборище за Церкву Божу і підпалює серця жорстоких вбивць переслідувати, гнати і перешкоджати правдивій Церкві Божій, а також її членам – як Каїн робив це з Авелем; (Бут. 4:8), Ізмаїл з Ісааком (Бут. 21:9), Ісав з Яковом (Бут. 27:41) і священики юдейські з Ісусом Христом і Його апостолами після Нього (Mат. 23:34; Ів. 15:18-20, 24; 11:47, 53; Дії 4:1-3; 5:17, і так далі), найбільш нагальною потребою є відрізняти правдиву Церкву від мерзенного зборища, за допомогою ясних і досконалих ознак, щоб ми, будучи зведені, не сприйняли одну за другу і не вступили для своєї загибелі в одну замість другої. Ознаками та вірними прикметами, що ними відрізняється чесна наречена Ісуса Христа, Церква Войовнича, від мерзенної блудниці, як ми стверджуємо, ніколи не є древність, ані присвоєне ім’я, ані спадкоємність, ані якесь визначене місце, ані кількість людей, що були введені в оману – бо Каїн за віком і походженням був першим від Авеля і Сифа (Бут. 4:1), Єрусалим мав перевагу над будь яким іншим місцем на землі (Пс. 47:2-3; Mат. 5:35), де і священики походили від самого Арона, будучи його нащадками; а також набагато більша кількість людей йшла за книжниками, фарисеями та священиками, в порівнянні з тими людьми, які напевно повірили в Ісуса Христа і прийняли Його Самого та Його вчення (Ів. 12:42), і все ж таки, жодна людина, як ми міркуємо, що має здоровий глузд, не назве жодного з вищенаведених приналежним до Церкви Божої.
Отож, ознаками правдивої Церкви Божої, як ми віримо, сповідуємо та стверджуємо, є: по-перше, правдива проповідь Слова Божого, в якому Бог об’являє Себе нам, про що і стверджують Писання пророків і апостолів; по-друге, вірне уділення таїнств Христа Ісуса, які мають бути додані до Слова і обітниць Божих, щоби запечатати і ствердити останні в наших серцях (Єф. 2:20; Дії 2:42; Ів. 10:27; 18:37; 1 Кор. 1:13;
Maт. 18:19-20; Maрk 16:15-16; 1 Кор. 11:24-26; Рим. 4:11) і, на сам кінець, підтримання необхідної церковної дисципліни та порядку, як цього вимагає Слово Боже, коли зло карається, а добро заохочується (Mат. 18:15-18; 1 Кор. 5:4-5). Таким чином, коли ці ознаки присутні та тривають у часі (а кількість людей не нижче двох або трьох осіб), без усякого сумніву існує правдива Церква Христа, Який, за Своєю обітницею, перебуває серед них (Maт. 18:19-20), при чому Церква не вселенська (про яку ми вже говорили раніше), але помісна; така, яка була в Коринті (1 Кор. 1:2; 2 Кор. 1:2), Галатії (1 Кор. 1:2; 2 Кор. 1:2), Єфесі (Єф. 1:1; Дії 16:9-10; 18:1, і так далі; 20:17, і так далі), а також в інших місцях, де через служіння апостола Павла вони з’являлись і називались церквами Божими ним самим.
Ось такі церкви ми, мешканці королівства Шотландії, віруючи в Ісуса Христа, маємо в наших містах та селищах реформованими; бо вчення, що викладається в наших церквах, взяте зі Святого Письма, тобто зі Слова Божого, а саме книжок Нового та Старого Завітів: з тих книжок, що від давніх часів вважаються канонічними і в яких, як ми стверджуємо, є достатньо викладене все необхідне для того, щоби вірувати і спастися всьому людству (Ів. 20:31; 2
Tим. 3:16-17). Вияснення цього Писання, як ми стверджуємо, належить не будь якій людині, чи спільноті людей, не будь якій церкві, що буцім то має якусь вищість над іншими церквами чи людьми, але належить виключно Духу Божому, Яким ці Писання і були написані (2 Пет. 1:20-21).
Якщо ж трапиться суперечка з приводу тлумачення якого не будь уривка або речення Писання, або з приводу виправлення якої не будь вади в Церкві Божій, ми повинні шукати не того, що люди до нас говорили про це або робили в такому випадку, а того, що Святий Дух одностайно говорить у всіх Писаннях, а також того, що робив Сам Ісус Христос та що заповідав робити
(Ів. 5:39). Бо всіма одностайно визнається, що Дух Божий (Який є Дух єдності) ні в чому не суперечить Самому Собі (Єф. 4:3-4). Якщо ж яке не будь тлумачення, визначення або твердження будь якого вчителя, церкви або собору суперечить ясному Слову Божому, записаному в будь якому місці Писання, то напевне, що таке розуміння або значення  не є правдивим розумінням або значенням Святого Духу, навіть якщо його затвердили та прийняли собори, королівства або держави. Ми не наважуємось прийняти і погодитись з будь яким тлумаченням, яке прямо суперечить будь якому важливому пункту нашого віровизнання, або якому не будь тексту Писання, або добродійності.

 

Розділ 19 – Авторитет Святого Письма


Оскільки ми віримо і визнаємо Писання Божі достатніми для навчання і удосконалення Божої людини, тому ми напевно стверджуємо, що вони мають авторитет Самого Бога та не залежать ані від людей, ані від ангелів (2
Tим. 3:16-17). Отож, ми стверджуємо, що ті люди, які заявляють, що Святе Письмо не має такого авторитету, і що такий авторитет має те, що було отримано від Церкви, говорять богохульно і шкодять правдивій Церкві, яка завжди чує і покоряється голосу свого Нареченого і Пастиря та не поводиться по відношенню до нього як господиня (Ів. 10:27).

 

Розділ 20 – Про церковні собори, їх владу, авторитет та умови, на яких вони можуть бути скликані

 
Хоча ми необачно не відкидаємо того, що нам пропонують благочестиві люди, які на законних підставах зібрались на церковні собори, але ми без досконалого вивчення не відважуємось приймати все те, що нам нав’язують люди під виглядом постанов таких соборів. Цілком ясно, що на цих соборах діють люди і деякі з них промовисто помиляються, при чому у питаннях дуже важливих (Гал. 2:11-14). Наскільки ці собори діють і виносять свої постанови у відповідності до ясного Слова Божого, настільки ми поважаємо і приймаємо їх рішення та постанови. Але якщо люди під виглядом таких соборів намагаються примусити нас прийняти нові доктрини чи віровчення, передання чи постанови людські, що супротивні Слову Божому, ми повинні рішуче відкинути все це як вчення бісовське, яке уводить наші душі від голосу нашого єдиного Бога щоб слідувати за переданнями та постановами людськими (1
Tим. 4:1-3; Кол. 2:18-23).
Отож, законні церковні собори ніколи не збираються для того, щоб виробити якийсь вічний закон (чого Сам Бог ніколи не робив), щоб вводити якісь нові доктрини в наше віровизнання, щоб применшувати авторитет Слова Божого і на його місце ставити своє слово, або щоб заміняти правдиве тлумачення Його Слова таким, що не було раніше Його святою волею ясно викладено в Його Слові (Дії 15:1 і так далі). Але законні собори (ми маємо на увазі такі, які заслуговують на таку назву), збирались частково для того, щоб заперечити єресі, частково для того, щоб виробити для своїх нащадків своє віровизнання: і одне, і друге вони робили на підставі авторитета записаного Слова Божого, а не на підставі своїх думок чи поглядів, в яких вони могли буже помилятись навіть на своїх великих соборах. Ось що ми вважаємо головною законною підставою для скликання церковних соборів. Іншими законними підставами для цього можуть бути необхідність прийняти правильні рішення і підтримка благочестя в Церкві, в якій (як в домі Божому) (1
Tим. 3:15; Євр. 3:2) все повинно бути добропристойно і статечно  (1 Кор. 14:40). Ми не вважаємо, що будь яке рішення, будь який чин богослужіння може бути прийнятий навічно та для всіх людей і країн: бо чини та ритуали (якими їх винаходять люди), є винятково тимчасовими, так що їх можна і треба змінювати, коли вони замість того, щоб розбудовувати Церкву сприяють забобонам під виглядом перших.  

 

Розділ 21 – Про таїнства


Як отці, що перебували під законом (крім того, що вони мали жертви) мали два головних таїнства – а саме, обрізання та Пасху і всі ті, хто зневажав та спотворював останні, не вважався приналежним до народу Божого (Бут. 17:10-11; Вихід. 23:3 і так далі; Бут. 17:14; Чис. 9:13) – так само ми признаємо і визнаємо, що зараз, в часи Євангелії, ми маємо тільки два таїнства, усталені Господом Ісусом і заповідані для дотримування всіма тими, хто буде вважатися членами Його тіла: а саме, хрещення і вечеря Господня, або стіл Господній, що називається причастям Його тіла і крові (Maт. 28:19; Maрk 16:15-16; Maт. 26:26-28; Maрk 14:22-24; Лук. 22:19-20; 1 Кор. 11:23-26). І ці таїнства (як за часів Старого Завіту, так і за часів Нового Завіту) були усталені Самим Богом, не тільки для того, щоб зробити видиму різницю між Його народом і тими, хто не в союзі з Ним; але також і для того, щоб виявляти і скріплювати віру Його дітей і, через участь у цих таїнствах, запечатувати в їх серцях впевненість у Його обітницях, а також у з’єднанні, союзі і спільноті, яку вибрані мають з їх Головою, Христом Ісусом.  
Ми також напевно засуджуємо суєтність тих, які стверджують, що таїнства є ніщо інше, як голі та пусті знаки. Ні, ми напевно стверджуємо, що через хрещення ми прищеплюємось до Христа Ісуса, щоб стати спільниками Його праведності, яка покриває наші гріхи і знімає їх; а також, що під час Вечері Господньої, правдиво уділеної, Христос Ісус настільки з’єднується з нами, що Він стає дійсною поживою для наших душ (1 Кор. 10:16; Рим. 6:3-5; Гал. 3:27). Ми не вимишляємо собі, неначебто трапляється якесь переісточення хліба в природне тіло Христа і вина в Його природну кров (як це згубно стверджують та вірують собі на засудження папісти); але той союз і з’єднання, які ми маємо з тілом і кров’ю Христа Ісуса, при правдивому уділенні таїнства, здійснюється дією Святого Духу, Який через правдиву віру підносить нас понад все те, що є видиме, плотське і земне, а також дає нам поживу від тіла і крові Христа Ісуса, що було колись ломимо за нас і що колись пролилась за нас і яке зараз перебуває на небі в присутності Його Отця ради нас. (
Maрk 16:19; Лук. 24:51; Дії 1:11; 3:21). І все ж таки, не дивлячись на ту відстань між Його тілом, яке є прославлене і перебуває на небесах і нами, що зараз перебуваємо у смертних тілах тут на землі, ми напевно віримо, що хліб, який ми ламаємо є спільнота тіла Христа і чаша, яку ми благословляємо є спільнота Його крові (1 Кор. 10:16). Отож, ми визнаємо і напевно віримо, що вірний, під час правдивого уділення таїнства Вечері Господньої, настільки живиться від тіла і крові Господа Ісуса, що залишається в них, а вони в ньому: воістину, вони настільки стають тілом Його від тіла Його й від костей Його (Єф. 5:30), що як предвічне Божество дає тілу Христа Ісуса (яке само по собі і по природі було смертне і тлінне), (Maт. 27:50; Maрk 15:37; Лук. 23:46; Ів. 19:30) життя і безсмертя, так і тіло Христа Ісуса і Його кров, що ми їмо і п’ємо, дає нам такі ж самі ласки і користі. Які, як ми стверджуємо, даються нам не тільки в цей час і не тільки через силу і властивості саме цих таїнств; і все ж таки, ми стверджуємо, що вірний при правдивому уділенні Вечері Господньої, має таке з’єдання з Христом Ісусом (Ів. 6:51; 6:53-58), яке не може збагнути душевна людина.  
Так, ми ще стверджуємо, що хоча вірні, обтяжені недбалістю і людськими немочами не користуються всіма тими ласками і вигодами, що їх надає тієї ж миті Вечеря Господня так, як треба, все ж таки у майбутньому вона принесе свій плід, як живе зерно, посіяне в землю. Бо Святий Дух
(Який ніколи не може бути відділений від правдивого уділення Вечері Господньої) не розчарує вірного в плоді цього містичного зєднання; але все це, як ми стверджуємо, приходить через правдиву віру, яка покладається на Христа Ісуса, Який єдиний робить це таїнство дієвим для нас. Якщо ж деякі лихословять нас, кажучи, буцім то ми віримо і стверджуємо, що таїнства є лише голі і пусті знаки, чинять неправду супроти нас та говорять супроти явної істини.
Ми також повинні відверто і прямо визнати, що ми вбачаємо різницю між Христом Ісусом в Його природній субстанції і між елементами знаків таїнства; так що ми ніколи не поклоняємось знакам замість поклоніння тому, що вони репрезентують; ми також і не зневажаємо їх, вважаючи їх за некорисні та марні; але приймаємо їх зі страхом Божим, старанно випробовуючи себе перед цим, бо ми попереджені вустами апостола про те, що «хто їстиме хліб цей чи питиме чашу Господню негідно, буде винний супроти тіла та крови Господньої!»  (1 Кор. 11:27-29).

 

Розділ 22 – Про правдиве уділення таїнств


Для того, щоби правдиво уділяти таїнства, як ми вважаємо, повинні бути виконані дві умови: по-перше, таїнства повинні бути уділені законними служителями, якими ми вважаємо тільки тих, що були призначені проповідувати Слово Боже або в чиї вуста Бог поклав проповідь і вчення, а також які були законно вибрані церквою. По-друге, вони повинні бути уділені у вигляді таких елементів і таким чином, як те призначив Бог; бо інакше, як ми стверджуємо, вони перестають бути правдивими таїнствами Христа Ісуса.
Ось чому ми віддаляємось від спільноти папістів і не приймаємо участі у їх таїнствах: по-перше, тому що їх служителі насправді не є служителі Христа Ісуса; так (що набагато страшніше) вони дозволяють жінкам, яким Святий Дух не дозволяв вчити в зібранні, хрестити. І по-друге, тому що вони настільки спотворили обидва таїнства своїми винаходами, що в них нічого не залишилось від первісної чистоти діяння Христа: бо олія, сіль та тому подібне під час хрещення є лише людські винаходи. Поклоніння елементам, їх піднесення або ношення по вулицям міста, та зберігання хліба в скринях або шухлядах є опоганення Христових таїнств і не приносить ніякої користі. Бо Христос Ісус сказав: «Прийміть, споживайте… Це чиніть на спомин про Мене!»  (
Maт. 26:26; Maрk 14:22; Лук. 22:19; 1 Кор. 11:24). Якими словами і заповіддю Він освятив хліб і вино, зробивши їх таїнством Його тіла і крові, так щоб все було до кінця з’їдено і випито, а не зберігалося для поклоніння і шанування як Самого Бога, як це до цих пір роблять сліпі папісти, які творять також і святотатство, крадучи у народу частину елементів, а саме благословенну чашу.  
Крім того, щоби таїнства були правдиво уділені, потрібно розуміти мету і причину їх установлення і правдиво виконувати їх, причому це стосується як служителя, так і тих, хто їх приймає.  Бо якщо той, хто їх приймає, вірить інакше, правдиве уділення припиняється: що явно видно при відмові від жертви; також якщо вчитель ясно навчає фальшивій науці, що є гидка і нечестива перед Богом (хоча вони і виробили свої власті правила), тому що ці нечестиві люди використовують їх не з тою метою, яку Бог установив. Те ж саме ми стверджуємо стосовно таїнств Папістської церкви, в яких, як ми вважаємо, вся дія Господа Ісуса спотворюється як в зовнішній формі, так в меті і правдивому їх розумінні. Те, що робив Христос Ісус і те, що Він заповідав робити, ясно викладено євангелістами і святим апостолом Павлом. Те ж, що робить священик біля свого олтаря, переказувати нікому не потрібно. Мета і причина цієї Христової установи, а також те, як це таїнство треба уділяти, висловлено в цих словах: «Це робіть на спомин про Мене! … Бо кожного разу, як будете їсти цей хліб та чашу цю пити, смерть Господню звіщаєте, аж доки Він прийде» (1 Кор. 11:24-26). З якою ж метою і в що вірячи священики виголошують свою месу, нехай засвідчать їх власні слова меси і твердження їх докторів теології: а саме, що вони, як посередники між Христом і Його Церквою, приносять Богу Отцю жертву спокути за гріхи живих і мертвих.  Цю доктрину, як богохульну щодо Христа Ісуса, що робить недостатньою Його єдину жертву, лише один раз принесену для  очищення всіх тих, хто будуть освячені, ми цілком засуджуємо і з огидою відкидаємо (Євр. 9:27-28; 10:14).

 

Розділ 23 – Кому уділяються таїнства


Ми визнаємо і стверджуємо, що хрещення має уділятися як немовлятам вірних батьків, так і тим, хто досяг віку розуміння. Отож ми засуджуємо помилку анабаптистів, які відкидають хрещення дітей, які ще не досягли віку розуміння і не мають віри (Кол. 2:11-12; Рим. 4:11; Бут. 17:10;
Maт. 28:19). Але Вечеря Господня, як ми визнаємо, має уділятися тільки тим, хто належать до спільноти вірних і які можуть випробовувати самих себе як в оцінці своєї віри, так і свого обов’язку щодо ближнього. Бо споживати хліб і пити з благословенної чаші святого столу без віри та єдності з браттями, означає робити це собі на осуд (1 Кор. 11:28-29), ось чому в наших церквах служителі прилюдно і ретельно перевіряють знання і спосіб життя тих, які мають бути допущені до столу Господа Ісуса.  

 

Розділ 24 – Про державну владу


Ми визнаємо і признаємо владу в імперії, королівстві, володінні і вільних містах обраною і поставленою Богом: володарі і начальники в яких (імператори в своїх імперіях, королі в своїх королівствах,  урядники в своїх володіннях та інші керівники в вільних містах) є святою Божою постановою, призначеною для об
явлення Його слави та для користі і дoбробуту людності (Рим. 13:1; Tит. 3:1; 1 Пет. 2:13-14). Отож всі ті, хто намагається скинути існуючу владу або перешкоджає їй виконувати свої обов’язки, як ми стверджуємо, є не тільки вороги всьому людству, але і нечестивці, які повстали супроти явленої волі Божої (Рим. 13:2).
Ми також визнаємо і стверджуємо, що таких людей, які поставлені над нами владою, ми мусимо любити, шанувати, боятися та якнайбільше поважати (Рим. 13:7; 1 Пет. 2:17), тому що вони є слуги Божі, на зібраннях яких сидить і судить Сам Бог (Пс. 81:1), (навіть судді та воїни) яким Богом дано меча для захисту та похвали доброчинців і помсти та покарання всіх явних злочинців (1 Пет. 2:14). Крім того, королям, князям, володарям та правителям, як ми стверджуємо, належить найбільше всього берегти чистоту віри, бо вони поставлені не тільки для того, щоби правити державою, але і для того, щоб підтримувати правдиву віру, а також викорінювати поганство та будь які забобони і марновірство: як це робив Давид (1 Хрон. 22-26), Йосафат (2 Хрон. 17:6 і так далі; 19:8, і так далі), Єзекія (2 Хрон. 29-31) Йосія (2 Хрон. 34-33) та інші, що мають бути відзначені і вельми пошановані за свою ревність у цьому ділі.
Отож ми визнаємо і стверджуємо, що ті, які противляться верховній владі
(яка робить те, на що вона і поставлена), противляться установі Божій, так що не можуть бути невинними. Також ми стверджуємо, що всякий, хто відмовляє владі допомогти,  дати слушну пораду та втішити, коли правителі і начальники сумлінно трудяться над виконанням своїх обов’язків, відмовляє в цьому Самому Богу, Який в особі Своїх слуг потребує цього.

 

Розділ 25 – Про дари, що надаються Церкві


Навіть якщо Слово Боже правдиво проповідується, таїнства правдиво уділяються і підтримується порядок та дисципліна згідно зі Словом Божим, що саме по собі є вірними та безпомильними ознаками правдивої Церкви, ми все же таки під цим не розуміємо, що кожна окрема людина, що приєдналася до такої спільноти віруючих, є дійсно вибраний член Христа Ісуса (
Maт. 13:24 і так далі). Бо ми признаємо і визнаємо, що кукіль та полова можуть бути посіяними, виростати і перебувати у великій кількості серед пшениці, тобто, засуджені можуть приєднатись до спільноти вибраних і зовнішньо користуватися разом з ними вигодами Слова Божого і таїнствами; але такі сповідують свою віру тимчасовими і лише вустами, а не серцем і відпадають, не перебуваючи вірними до кінця (Maт. 13:20-21), тому вони не мають плода від Христової смерті, воскресіння та вознесіння. Але ті, що в серці напевно вірують і вустами сміливо визнають Ісуса за Господа (як раніше ми й говорили) напевно отримають ці дари: (Рим. 10:9, 13) по-перше, в цьому житті – відпущення гріхів і це виключно вірою в кров Христову, бо хоча гріх залишається і постійно проявляється в наших смертних тілах, але він не зараховується нам, бо є відпущений і покритий праведністю Христа (Рим. 7; 2 Кор. 5:21). По-друге, під час загального воскресіння кожний чоловік та жінка отримають воскреслі тіла (Ів. 5:28-29); «І дало море мертвих, що в ньому, і смерть і ад дали мертвих, що в них»; так, наш вічний Бог Своєю рукою підійме із пороху мертвих і вони стануть нетлінними (Об’яв. 20:13) і в своїх же тілах, що мають всі люди (Йов. 19:25-27) вони отримають згідно з ділами їх: славу або покарання (Maт. 25:31-46). Бо ті, що зараз насолоджуються суєтою, жорстокістю, нечистотою, марновірством чи ідолопоклонством, будуть засуджені на невгасимий вогонь, в якому вони будуть вічно мучитися, як в своїх тілах, так і в душах, які вони зараз віддають на служіння дияволу та мерзоті гріха. Але ті, що перебуватимуть у добрих ділах до кінця, сміливо сповідуючи Ісуса за Господа, як ми напевно віримо, отримають  славу, честь та безсмертя, щоби вічно царювати у вічному житті з Христом Ісусом (Об’явл 14:10; Рим. 2:6-10) до Чийого прославленого тіла всі Його вибрані стануть подібні (Фил. 3:21), коли Він знову з’явиться для суду і віддасть Царство Богу Своєму Отцю, Який і буде у всьому все, благословенний навіки Бог: (1 Кор. 15:24, 28), Якому разом з Сином і Святим Духом  нехай буде вся честь і слава, зараз і навіки віків. Амінь.

 

Нехай воскресне Бог, і розпорошаться вороги Його, і нехай від лиця Його повтікають Його ненависники! …І дай Своїм рабам із повною сміливістю слово Твоє повідати. (Пс. 67:2; Дії 4:29.)

Нехай буде так.

Евангельская Реформатская Семинария Украины

  • Лекции квалифицированных зарубежных преподавателей;
  • Требования, которые соответствуют западным семинарским стандартам;
  • Адаптированность лекционных и печатных материалов к нашей культуре;
  • Реалистичный учебный график;
  • Тесное сотрудничество между студентами и местными преподавателями.

Цей матеріал ще не обговорювався.